Соколовський Віктор Геннадійович

Фотогалерея

Знімки з родинних архівів та меморіальних матеріалів публікуються після узгодження з родиною.

Хронологія

1. 1986

   Народження

   Народився 30 серпня 1986 року.

2. 1993

   Початок навчання

   Пішов до 1 класу школи №3.

3. 2001

   Навчання після школи

   Вступив до аграрного ліцею.

4. 2022

   Став до війська

   Добровільно став на захист України.

5. 21 жовтня 2023 року

   Відзнака «За звитягу»

   Був нагороджений за успішне виконання бойових завдань.

6. 24 жовтня 2023 року

   Загибель

   Загинув у районі населеного пункту Надія.

• Ірина

  Мати

  Я — мама Героя, Воїна, Захисника, Соколовського Віктора Геннадійовича, і хочу розповісти про свого сина Вітю.

  Памʼять, спогади, біль, безмежна вдячність і нескінченна любов — це те, з чим ми, Вітіна сімʼя, живемо з 24 жовтня 2023 року.

  З дитинства Вітя ріс доброю, турботливою дитиною. Я завжди відчувала, що син — це моя підтримка і надійна опора. Таким Вітя став і для своєї молодшої сестрички Віолетти. Я ніколи не забуду його щасливі очі, коли він вперше її побачив. Вітюша просто обожнював свою сестричку.

  У 2005 році Вітя познайомив нас зі своєю майбутньою дружиною Наталією. У 2007 році вони одружилися. З того часу вони завжди були разом.

  Відпочинок разом, до Польщі на роботу — разом. Міцна родина, в якій поважали й кохали одне одного.

  Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, було зрозуміло, що Вітя осторонь не залишиться. Вітюша не служив строкову службу, тож військової справи не знав, але це не змінювало його рішення. Вітя казав: «Не піду я, другий, третій — завтра вони будуть тут, комусь потрібно йти».

  3 грудня 2022 року з нашого місцевого військкомату Вітя поїхав до військового навчального центру. Там було запропоновано обрати військову професію, і Вітя обрав саперну справу.

  13 лютого 2023 року Вітя з побратимами вирушили на схід: 68 окрема єгерська бригада імені Олекси Довбуша, розвідник-сапер, солдат 3 відділення другого інженерно-саперного взводу. Спочатку це був Вугледарський напрямок. Вітя дуже мало розповідав мені про службу. Кажуть, що так він беріг нас від усього жаху війни. Все, що Вітя казав, — це те, що сапери завжди йдуть першими, а мінування та розмінування проводили тільки вночі. Розповідав, що Вугледар та села були розбиті вщент.

  У липні 2023 року їх перекинули на Купʼянський напрямок. 18 жовтня 2023 року Вітя отримав контузію. Нікому з рідних він цього не сказав. Уже потім його побратим розповів, що командир наказав Віті підлікуватися і 5 днів не виходити з палатки. На другий день Вітя пішов до командира і сказав, що хлопці їдуть на ділянку, яку він добре знає, і він іде з ними.

  Коли йшли на мінування, Вітю не раз призначали старшим групи, хоча зазвичай рядового солдата старшим групи не призначають. Позивний у Віті був «Vindigos», але по рації до нього зверталися «Сокіл».

  Був такий випадок, коли їхня група вийшла на мінування, і виявилося, що їм дали незаряджені рації. Тієї ночі старшим групи був не Вітя, але хлопці запитали у нього: «Що будемо робити?». Вітя взяв відповідальність на себе: «Як не накриють кацапи, то можуть накрити свої. Звʼязку немає — повертаємось».

  Це була відповідальність за тих, хто поряд із тобою. Потім, коли доповідав командиру, той сказав, що рішення було прийнято правильно.

  21 жовтня 2023 року Вітю нагородили орденом «За звитягу». Нагороджував командувач Сухопутних військ Сирський.

  24 жовтня дружина Наталія вдень розмовляла з Вітею телефоном, він збирався на виїзд. 25 жовтня Вітін телефон мовчав — не було звʼязку. І 26-го, і 27-го, а я казала: «Він подзвонить, він обовʼязково подзвонить», і я в це вірила. Але…

  У речах, які прислали Вітюшині побратими, ми знайшли листа — Вітін заповіт. Перші слова у цьому листі: «Ну от і все, це сталося, мене більше немає».

  У цьому листі Вітя звернувся до кожного з нас: до дружини, до сестри, до мене, до тата, до своїх найближчих друзів. Вітя у цьому листі наказав нам, своїм рідним, жити звичайним життям. Ми намагаємось. Але чи може бути звичайним життя матері, в якої вирвали половину серця?

  Закінчується лист словами: «…і посадіть дерево».

  Ми все зробили, як Вітя заповів. Єдине, чого я не можу зробити, — не плакати. Пробач, Вітюша.

  27 жовтня 2023 року Вітю нагородили орденом «Лицарський хрест».

  8 грудня 2023 року Вітя був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня Президентом України Володимиром Зеленським.

  Мій Вітя, мій син, моя гордість, людина з сумлінням і гідністю. Нам дуже не вистачає нашого Вітюши. Я ніколи не пробачу тим, хто приніс стільки горя в нашу родину.

  Передавайте з покоління в покоління, якою ціною заплачено за нашу свободу. Памʼятайте тих, хто віддав найцінніше — своє життя, захищаючи нас від тих нелюдей, які прийшли на нашу землю.

  Памʼять і повага — це те, чим ми можемо віддячити нашим Героям.